Більша частина мого професійного життя пов’язана з журналістикою: нею займаюся, нею цікавлюся і у неї намагаюся, принаймні прагну, зробити свій вклад. Бажаючи розвиватися у цьому напрямку, постійно стежу за будь-якою журналістською діяльністю, звертаючи увагу на моменти, які б були корисними для моєї діяльності і могли б мене навчити чомусь новому.

Сьогодні вразив новинний сюжет одного з головних українських телеканалів, присвячений зростанню у столиці кількості крадіжок зі зломом не дверей, а вікон.

Журналісти, щиро бажаючи попередити киян про загрозу втратити своє майно, непрямим способом їх же наражають на небезпеку.

В основній частині сюжету наочно пояснювалося, яким чином злодії потрапляють до чужих помешкань з мінімальними витратами часу і зусиль (виявляється, пластикові вікна надзвичайно легко відчиняються ззовні, а для підкорення вершини багатоповерхівок зовсім необов’язково володіти особливими знаннями та спорядженням). Підкреслюючи легкість усієї «процедури», журналісти не врахували людського фактору глядача.

У людей з нижчим рівнем моралі, совісті та виховання могло б виникнути бажання скористатися наданими журналістами знаннями у своїх корисливих цілях. А скільки в країні людей, для яких така інформація відразу перетворюється у сигнал діяти і спробувати новий, та ще й, виявляється, нескладний, метод «покращити своє матеріальне забезпечення».

Залишається одне – сподіватися, що потенційні користувачі таких методів не дивляться телевізійні новини.

Таким чином, бажаючи вберегти людей від небезпеки, несвідомо можна на неї і наразити, або принаймні спонукати до цього інших осіб із антиморальним і антизаконним способом життя.

Так само сумнівно діють на глядачів сюжети про жорстокість у сім’ях, у дитячих колективах та інших проявах людських стосунків. Така інформація викликає негативні емоції у глядачів, впливаючи на їхній фізичний та моральний стан, а людей з проблемною психікою взагалі може спонукати до нових проявів тієї ж жорстокості.

Інформуючи громадян про загрозу їхній безпеці, журналістові конче важливо не перейти межу: попереджати, не викликаючи паніку, інформувати, не провокуючи повторення сюжету.

Де ж ця межа?

Нажаль, у надто розшарованому суспільстві її помітити дуже важко, а ще важче встановити. Людський фактор є визначним і у журналістській діяльності, і серед глядачів.

А вже нам – і журналістам, і звичайним громадянам-споживачам інформації – вирішувати і фільтрувати ту ж інформацію на своєму внутрішньому рівні, враховуючи зовнішньо-суспільні фактори: забезпечувати свою безпеку, починаючи зі своєї домівки і закінчуючи державним рівнем, і дбати про безпеку інших або хоча б не провокувати небезпеку.

Юлія Олійник, прес-секретар Громадської ради